КОТЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до кіт 1. Завелось у палаці ціле котяче царство (Мирний, II, 1954, 101); Раптом чути жалісне котяче нявкання. (Коч., II, 1956, 34); // Такий, як у кота. Він сів на лавці.. і водив довкола своїми котячими очима (Фр., VII, 1951, 32); Веренчук круто повернувся до неї, ворухнув своїми ріденькими котячими вусами (Жур., Звич. турботи, 1960, 221); // Вигот. із шкіри, хутра кота. Він одним рухом руки розперезав .. свій черес із котячої шкіри, туго напханий банкнотами (Фр., VIII, 1952, 367).
◊ Котя́ча ла́пка (Antennaria Gaertn.) — багаторічна трава з повзучими пагонами. То там, то сям простяглись до сонця котячі лапки, сухі, бездушні, м’якенькі, немов оксамит (Коцюб., II, 1955, 215); Котя́ча м’я́та (Nepeta) — трав’яниста рослина родини губоцвітих.
◊ Котя́чий конце́рт див. конце́рт.
2. у знач. ім. котя́чі, чих, мн. Назва родини хижих ссавців, до яких належать: кіт, лев, тигр, леопард, рись і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 312.