КРАДІ́ЖКА, и, ж.
1. Те саме, що краді́ж. Пшептинський.. кричав, совався до їх з кулаками, винуючи їх у недавній крадіжці сусідських коней (Н.-Лев., І, 1956, 214); Суд.. визнав Явдоху.. винною в крадіжці зерна з громадського гамазею (Донч., III, 1956, 14).
2. Украдені речі. Безневинних б’ють, а він собі нишком крадіжку поживе та й сміється потайно (Мирний, І, 1949, 262); — Витрусили крадіжку, а вона, бач, ще й невинна! — викрикувала кума (Л. Янов., І, 1959, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 319.