КРЕ́ДИТ, у, ч. Права сторона бухгалтерського рахунку, де записують усі витрачені цінності, а також борги й видатки, зазначені в цьому рахунку; протилежне дебет. Якщо по дебету і кредиту нема ніякої остачі, то в колонках ці затрати не закриваємо (Колг. Укр., 7, 1956, 10).
КРЕДИ́Т, у, ч.
1. Надання в борг матеріальних цінностей, грошей; позика. [Сімон:] Ми не знали економії, окрім кредиту у кравця (Фр., IX, 1952, 8); — Для нашого дворянства навіть кредит став смертельною отрутою (Стельмах, Хліб.., 1959, 43); Слід вказати на велике поширення [в Київській Русі] кредиту в торгівлі (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 439); Довготерміновий (довгостроковий) кредит; Короткотерміновий (короткостроковий) кредит.
∆ Відкрива́ти (відкри́ти) креди́т див. відкрива́ти; Надава́ти (нада́ти) креди́т кому — надавати позику кому-небудь. Сільськогосподарська кооперація надавала кредит селянству України (Іст. УРСР, II, 1957, 152); У креди́т — те саме, що На ви́плат (див. ви́плат). Купці., пропонували .. свої товари «до грошей», тобто в кредит (Вільде, Сестри.., 1958, 411).
2. мн., фін. Бюджетні суми в кошторисі, у межах яких дозволені витрати на щось. — План озеленення міста виконав! Кредити всі використав! (Вишня, І, 1956, 397).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 331.