КРИЛА́ТО, присл.
1. У вигляді крил (у 1 знач.). Від силуету китайського [павільйону], від крилато вигнутих його дахів віє і сивою давниною і безжурною молодістю (Вол., Дні.., 1958, 29).
2. перен., поет. Натхненно, піднесено. Маруханка танцює легко, сміливо, якось по-своєму крилато (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 476).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 345.