КРИ́ХІТНИЙ, а, е, розм. Дуже маленький; малесенький. Входить [М. Щорс], хитаючись, в крихіт ну кімнатку і оглядається навколо (Довж., І, 1958, 184); Придорожні берези струшували з крихітних сонних бруньок холодну росу (Стельмах, II, 1962, 250); Мишеня поблискує крихітними вугликами очиць (Руд., Остання шабля, 1959, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 352.