КРОНШТЕ́ЙН, а, ч.
1. техн. Горизонтальна підпора для деталі, механізму, пристрою, прикріплена до вертикальної площини. До рами [автомобіля] прикріплені кронштейни для кріплення крил, підніжок, паливного бака, ресор та інших деталей (Підручник шофера.., 1960, 226).
2. архт. Скісна підпора (переважно кам’яна) балкона, карниза тощо; консоль. Дуже типовим [на Україні] було влаштування великих виносів даху, укріплюваних на кронштейнах (Дерев, зодч. Укр., 1949, 10); Я загримувався і чекав біля кронштейна на вихід (Смо-лич, Театр.., 1946, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 365.