КРОПИ́ЛО, а, с. Зв’язаний докупи жмуток трави, кінського волосу тощо для кроплення свяченою водою під час деяких християнських обрядів. Поміж возами Попи з кропилами пішли (Шевч., І, 1963, 103); Не вмира живая думка, Що душами править, Ні кропило, ні крутило її не задавить (Фр., XIII, 1954, 328); На кріпосному мурі стояв ксьондз і кропив уланів кропилом (Довж., І, 1958, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 366.