КРІПА́К1, а, ч., іст. Особисто залежний від поміщика й прикріплений до земельного наділу селянин. Бжозовський задумав другого дня з сільською поліцією половить своїх кріпаків і вернути додому (Н.-Лев., II, 1956, 202); Між кріпаками ходила таємна чутка про жадану волю (Мирний, III, 1954, 185); Колись поміщик феодал Потецький даровими кріпаками вергав оці камінні брили (Ле, Право.., 1957, 99).
КРІПА́К2, а, ч., розм., рідко. Міцний тютюн. Закурили дядькового кріпака (Головко, II, 1957, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 356 - 357.