КУКА́Н, а, ч. У рибалок — тонка мотузка, на яку нанизують пійману рибу; низка (у 1 знач.). Іде [Олеся] з-за баркана з вудками і скільки рибин на кукані (Кроп., II, 1958, 331); В кожного з нас біля боку шворка теліпається. На кінці шворки — корок. На ту шворку нанизують зловлену рибу, а зветься вся та штуковина куканом (Збан., Мор. чайка, 1959, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 387.