КУЛАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., діал. Те саме, що кула́чити. Семен доки кричав на жінку, доки кулакував дочку, а далі сів на ослін та й став чупер на голові микати (Март., Тв., 1954, 98); Лемко, почувшись свобідним, піймав близько стоячого Сука, повалив на землю і ну ж колінами толочити, кулакувати попід ребра (Ков., Тв., 1958, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 389.