КУЛАЧО́К, чка́, ч.
1. Зменш.-пестл. до кула́к 1. Мелашка.. неначе боролася з здоровою діжею, тикаючи в тісто маленькими кулачками та тонкими руками (Н.-Лев., II, 1956, 323); Подоївши вівці, зайшла [Катря] в хату малому вечеряти дати. А він спить уже: приткнувся на голому полу, кулачок під голову (Головко, II, 1957, 199); * У порівн. У тому мороці, їй здається, стоїть біля неї невеличка дівчинка, личенько як кулачок, а очі як зірочки (Мирний, III, 1954, 302).
◊ Трима́ти в [залі́зному] кулачку́ — те саме, що Трима́ти в кулаку́ (кулаці́) (див. кула́к). Санінструктор штабу Леночка Перова.. тримала в залізному кулачку лазневу справу (Ю. Янов., II, 1954, 7).
2. спец. Те саме, що кула́к 3. Щоб запобігти вібрації й забезпечити нормальні умови роботи різця, відрізу вати заготовку [деталі] найкраще по можливості ближче до кулачків патрона (Різальні інстр.., 1959, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 390.