КУЛУА́РИ, ів, мн. Приміщення (бокова зала, коридор) в громадських будівлях (парламентах, театрах і т. ін.) для відпочинку, а також для неофіційних зустрічей, обміну думками тощо. Та дехто в парламентських кулуарах глузував, що прогресисти цього разу приєднали свої вирішальні голоси до пропозиції відсутньої у палаті комуністичної фракції (Кулик, Записки консула, 1958, 210); Про Пролеткульт останніми часами багато згадується, особливо в кулуарах і на підсекціях наради про освіту (Еллан, II, 1958, 82).
◊ Почу́ти в кулуа́рах — довідатися про якусь політичну або суспільну подію з розмов, що ведуться в поінформованих колах. [Віра:] Невже вас міг збентежити кепський настрій двох чи трьох рецензентів, які почули в кулуарах, що можна вас вилаяти (Коч., II, 1956, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 391.