КУЛЬМІНУВА́ТИ, у́є, недок. і док.
1. астр. Проходити через небесний меридіан (про світило). Спостерігаючи яку-небудь зорю щовечора, ми упевнимося.., що в даній місцевості кожна зоря кульмінує завжди на тій самій кутовій висоті над горизонтом (Астр., 1956, 23).
2. перен. Досягати найвищого напруження, піднесення у розвитку чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 393.