КУМА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., розм.
1. Бути кумами. Шинкар та Мірошник у пеклі спіткались, Вони на цім світі колись-то кумались. Зраділи друг дружці (Манж., Тв., 1955, 273); Ганна з Марією подружилися ще дівчатами, майже дітьми, їхні батьки нібито кумалися чи то були далекими родичами (Руд., Остання шабля, 1959, 171).
2. заст. Приятелювати. — Піду до попа, висповідаюсь.. та й дам зарік до смерті не пити й з відьмами не куматись (Н.-Лев., III, 1956, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 397.