КУМИ́С, у, ч. Напій із кобилячого (рідше верблюдячого і коров’ячого) молока, що перебродило. Вона спитала: «А куди ж поїдем?» — В моє село, в Самарську губернію. Там на степах я, може, поправлюсь, питиму кумис (Л. Укр., III, 1952, 538); Друзі казали нам, що, мабуть, завдяки кумису дід Джаке залишається міцним і в дев’яносто років (Мас., Життя.., 1960, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 398.