КУ́МКАННЯ, я, с. Дія за знач. ку́мкати і звуки, утворювані цією дією. Де колись човни плавали, там лопушина розпустила свої широкі листи, і хіба тілько уночі кумкання жаб нагадувало, що там колись була вода (Мирний, IV, 1955, 16); Щебетання солов’їне та тихе кумкання жаб долітає в розчинене вікно (Головко, І, 1957, 374); На ставу повільно і голосно закумкали жаби, і Павло Михайлович, наче колись у дитинстві, почув у їхньому кумканні: «Кум, кума» (Кучер, Прощай.., 1957, 469).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 398.