КУПЕ́ЦЬ, пця́, ч.
1. Власник торговельного підприємства, особа, що займається приватною торгівлею. Почався ярмарок. Купці порозкладували свій товар, повідчиняли лавки (Кв.-Осн., II, 1956, 404); Там під горою, під бором їхали купці з набором (Фр., XIII, 1954, 386); // У дореволюційній Росії — особа, що належала до купецького стану. Кожний вишукував товариша по своєму пір’ю: пани віталися тільки до панів, купці — до купців (Мирний, III, 1954, 258); Ти несеш, столице давня, Мак червоний у руці. Зникли в далечі безславній І купці твої, й ченці (Рильський, III, 1961,87).
2. заст. Покупець. Він з жінкою своєю ходить-походжає та спродає, та гроші лічить, та балакає й жартує з купцями своїми, та погукує на наймита свого (Вовчок, І, 1955, 309); Не зараз угадав крамар, на який товар я купець (Март., Тв., 1954, 206); Продайте кобзи, флейти, ліри Як знайдуться на них купці (Еллан, І, 1958, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 402.