КУ́РИЩЕ, а, с., діал. Вогнище, розкладене для обкурювання чого-небудь. — Давай-но сядьмо, Силантію, он там біля залишеного козаками курища від комарів, бо кляте зілля заїдає зовсім (Ле, Побратими, 1954, 27); Декілька ночей у сією бригадою рятували буряки від дальших ушкоджень. Розводили.. курища з кізяка, що впередсвіт густим димом обволікали плантації. (Крот., Вибр., 1959, 287); * Образно. Їм і язиками не хотілось повертати,— навіть для підтримання свого димного сектантського курища. І воно поволі дотлівало (Вол., Місячне срібло, 1961, 287).
КУРИ́ЩЕ а, с.
1. Велика курява. Спершу в курищі, видно було, маячило щось чорне, а чимдалі, то все більше і більше скривався віз з очей Свиридових (Мирний, І, 1954, 281).
2. Те саме, що імла́. * У порівн. А там знизу, з лук Пслових, білим курищем здіймається туман (Мирний, IV, 1955, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 408.