КУРКУЛЯ́КА, и, ч., зневажл. Збільш. до курку́ль. Заговорив [парубок] згодом, підвівши очі: — Ти от повіриш, мій хазяїн — куркуляка ж який: мав сімдесят десятин землі (Головко, II, 1957, 12); На зріст куркуляка був такий високий, що Василь перед ним здавався підлітком (Довж., І, 1958, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 411.