КУРО́РТ, у, ч. Місцевість з природними цілющими властивостями, пристосована для лікування, відпочинку. Обридло-таки мені волочитись по курортах (Л. Укр., V, 1956, 262); В таких цілющих курортах, як Ворохта, Яремче, Трускавець, Моршин, гуцулові не можна було й мріяти про лікування (Козл., Сонце.., 1957, 5); // перен. Про всяке місце, де добре жити, відпочивати. — Погостюєте у нас… — З охотою,— відгукується зв’язковий, кришачи хліб до тарілки з молоком,— це ж справжній курорт! (Ю. Янов., І, 1954, 229); Ціле літо у дворі в нього лунає радіола, гомін та сміх.., бо тут добре, тут курорт, тут в усьому достаток (Гончар, Тронка, 1963, 84); * У порівн. — Де там, хазяєчко. У них тюрмою і не пахне. Наче якийсь курорт (Кучер, Трудна любов, 1960, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 412.