КУ́ЦИК, а, ч., рідко. Те саме, що куци́на. Рудий писар, у парусиновому куцику та в вишиваній сорочці, стояв коло нього (Коцюб., І, 1955, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 422.