КУЧУГУ́РИЩЕ, а, с. Збільш. до кучугу́ра 1. Вибравшись на твердіше, він [мотоцикл] знову переможно деркоче, мчить вперед так, наче хоче злетіти в повітря, відірватись од цих в’язких піщаних кучугурищ (Гончар, Тронка, 1963, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 424.