ЛАБУ́ЗНИТИСЯ, нюся, нишся, недок., розм.
1. без додатка. Те саме, що ле́ститися. [Хведоська:] Мамочко, чи ви тепер добренькі? [Хотина:] Та чого це ти так лабузнишся? (Крон., II, 1958, 55).
2. до кого. Те саме, що підлабу́знюватися; підлещуватися. — Про що це ти бога молиш, пане Купо? Чого з тим ладаном лабузнишся до вседержителя? (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 428.