ЛАБІРИ́НТ, у, ч.
1. За давньогрецькою легендою — палац із величезною кількістю приміщень і заплутаних ходів, що його збудував Дедал на острові Кріті.
2. чого та з означ. Дуже складне, заплутане розташування приміщень, переходів, доріг, алей у парку тощо. За нею [долиною] було видко цілі лабіринти невисоких скель (Н.-Лев., II, 1956, 409); І Алі, і Фатьма били тут людьми чужими, не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті (Коцюб., І, 1955, 400); Солекопи знали тут кожну штольню, заплутаний підземний лабіринт (Скл., Карпати, II, 1954, 271); На кістках (українського народу].. викладалися ці нетрі, лабіринти, гроти [Софіївського парку] (Ле, Право.., 1957, 99); * У порівн. Спочатку я просто блукала в коридорі, мов в якомусь лабіринті (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 43).
3. перев. чого та з означ., перен. Складне, заплутане поєднання, переплетення чого-небудь. Зла недоля зіпхнула його на саме дно суспільного пекла, провела лабіринтом арештів, безглуздих допитів, страшних тюрем (Кол., Терен.., 1959, 374); // Про те, що важко збагнути, у чому важко розібратися. [Кай Летіцій:] Я не люблю таких процесів. Завжди темне дно буває в них — його й збагнути трудно, се хаос, лабіринт, а не процес (Л. Укр., II, 1951, 370); Мабуть, легше зварити найскладнішу швидкісну плавку, ніж продертися крізь складні лабіринти завдань на квадратні рівняння (Собко, Біле полум’я, 1952, 24).
4. анат. Внутрішня частина вуха, що виконує функції органа слуху й рівноваги. Заліз [довгоносик] в ушний лабіринт, добрався до ковадла з молоточком (Вишня, І, 1956, 420).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 427.