ЛАВИ́НА, и, ж.
1. Величезна маса снігу, льоду, що зсувається з гірських схилів; сніговий обвал. — Лавина, як відомо, складається з мільйонів невинних сніжних клаптиків і з нічого більше! (Фр., VI, 1951, 272); Зміщення снігу з високих місць у нижчі може відбуватися двома способами: а) безпосереднім скочуванням — лавинами і б) у вигляді льодовиків (Курс заг. геол., 1947, 136).
2. кого, чого і з означ., перен. Велика кількість, сукупність кого-, чого-небудь, що нестримно рухається суцільною масою. Бренькнули ті ноти й покотились разом вниз.., зростаючи в лавину згуків (Коцюб., І, 1955, 376); З горба було видно, як змішалися в одну суцільну масу дві лавини ворогуючих між собою людей (Ле, Наливайко, 1957, 90); З глибини наших позицій ішла залізна лавина в нову контратаку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 233); * У порівн. Божевільна з жаху череда ринула повз утікачів і промчала, як лавина (Тулуб, Людолови, І, 1957, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 429.