ЛА́ВКА1, и, ж. Те саме, що ла́ва1. Старший брат сів на лавці, а усі інші [діти] у рядочок коло його (Вовчок, І, 1955, 298); Біля зупинки посиділа [Тамара] на лавці і, не дочекавшись трамваю, вирішила пройтись (Хижняк, Тамара, 1959, 270); На верхній лавці, важко перевертаючись на бік, як лантух, крекче й сопе лісоруб Гутман (Кол., На фронті.., 1959, 31).
◊ Знахо́дити (знайти́) соки́ру під ла́вкою див. соки́ра.
ЛА́ВКА2, и, ж., діал. Крамниця. Мати все турбувалася, коли б його у лавку піти, набрати Галі на плаття (Мирний, IV, 1955, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 430.