ЛА́ЗАР, я, ч., заст. Жебрак. Хто всякі квітки хлопцям пришиває? — я, Варка Луценкова; хто .. лазарів передражнює? — я! (Мирний, І, 1954, 71).
◊ Співа́ти (заво́дити) ла́заря — скаржитися, прикидатися нещасним, обійденим долею. — Та що казать — підкупили, він і почав лазаря співати (Вас., III, 1960, 219); — Ну, завели лазаря, тепер до вечора не замовкнуть [жінки],— мовила Соломія (Добр., Тече річка.., 1961, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 436.