ЛА́ЗНЯ, і, ж. Спеціальне приміщення, де паряться і миються. — Змилуйтесь, свате, я в сій зроду Лазні не купався (Г.-Арт., Байки.., 1958, 73); Челканов доповів, що лазня готова, можна йти митися (Мик., II, 1957, 431); * У порівн. В палаці була духота, як у лазні (Н.-Лев., IV, 1956, 28); // Миття в такому приміщенні. *У порівн. — Коли б так, щоб і недалеко, й рибки піймати,— вставив червоний, як після лазні, Матня (Мирний, І, 1949, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 437.