ЛАЙНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка, розм. Однокр. до ла́яти1. Бо вже б, здавалося, пора: Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я "Кобзаря", А їм неначе рот зашито, Ніхто й не гавкне, не лайне, Неначе й не було мене (Шевч., II, 1953, 200); — Холодно, матері його ковінька,— прошепотів Біда. Вартовий з солідарності теж лайнув ніч і холод (Трубл., І, 1955, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 438.