ЛАКЕЙЧУ́К, а, ч. Хлопець-лакей (у 1 знач.). Коли княгиня йшла, то нас упереджав об тім пристановлений до послуги лакейчук Томошка (Збірник про Кроп., 1955, 39); Він ще хлопцем служив за лакейчука.., а навчився багато: і брехать, і вибріхуватись (Григ., Вибр., 1959, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 438.