ЛА́КОМИТИСЯ, млюся, мишся; мн. ла́комляться; недок., розм.
1. без додатка і чим. Те саме, що ласува́ти. Ведмідь.. оглядає, де кращий вулій, солодший мед; от впав йому такий в око, зараз лапу патлату туди, видира й лакомиться (Вовчок, І, 1955, 383).
2. звичайно на що. Із заздрістю дивитися або бажати, намагатися заволодіти чим-небудь; ласитися (див. ла́ситися2). — Та не з такого я роду, щоб мала на чуже лакомитися! (Фр., VII, 1951, 90); — Ой, які красні пера! Чи брати? — Бери, коли так лакомишся (Калин, Закарп. казки, 1955, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 439.