ЛА́ПА, и, ж.
1. Стопа, нога тварини, птаха і т. ін. Великі білі вівчарки, наче ведмеді, скачуть на задніх лапах (Коцюб., II, 1955, 225); Ледве чутно тріснув сучок під глухою лапою куниці (Донч., II, 1956, 7); Жодна гілляка не хруснула під його чобітьми, наче ті чоботи були підбиті шкірою з котячих або тигрячих лап (Гончар, IV, 1960, 60); * Образно. Весна підійшла на вогких ведмежих лапах і дихала з пролісків, із молодих дубових хащів теплою парою (Мик., II, 1957, 237); * У порівн. По Дніпру біліють вередливі піскуваті мілини, неначе хто порозстилав по воді білі хустки, порозкидав величенькі білі гусячі лапи (Н.-Лев., II, 1956, 384); // перен., зневажл., ірон. Рука або нога людини (звичайно велика, незграбна). У фашиста сто лап, що побачив — те й цап (Укр.. присл.., 1955, 412); Дошаков, усміхаючись, підійшов до Колісника і подав йому руку. Той трохи не познаменувався до пухкої панської руки, коли уздрів її у своїй червоній страшенній лапі (Мирний. III, 1954, 283); Товариші запевняють, що на таку лапу, як у Левка, по всій Червоній Армії обувачки не знайдеш (Гончар, 11,1959, 341).
∆ Во́вча ла́па див. во́вчий.
◊ Вирива́тися (ви́рватися) з лап чиїх, кого — рятуватися від кого-, чого-небудь, вивільнятися з неволі, залежності.— Усі вони [шинкарі] добрі, як сплять; а тільки розплющить очі, то так і норовить.., як би тебе так заборсати, щоб з його лап не вирвався… (Мирний, І, 1949, 270); Він вирвався з лап смерті і ще не раз переможе, обійде і вивернеться од ворога (Коз., Гарячі руки, 1960, 152); Запуска́ти (запусти́ти, просува́ти, просу́нути) ла́пу (ла́пи) в що, до чого — брати що-небудь чуже; красти. Шовкун ламав уже голову.., щоб випровадити з управи члена, котрий, як він боявся, міг стати йому на переметі, шкодити, не допускати просувати лапи до земських грошей (Мирний, І, 1949, 384); Все гаразд, минуло лихо,— Дума так цей молодець, Запустивши лапу тихо У державний гаманець (Воскр., Цілком.., 1947, 55); Ку́рячі ла́пи; Як (мов, немо́в і т. ін.) ку́рка ла́пою — про поганий почерк. Доктор зірвався з крісла, мов опечений, кинувши оком на грубі каракулі та курячі лапи, якими надряпане було його ім’я на конверті (Фр., II, 1950, 336); Оце я так пишу — дивіться, гарно? Як курка лапою все одно (Ю. Янов., V, 1959, 160); Наклада́ти (накла́сти) ла́пу див. наклада́ти; Попада́тися (попа́стися, лови́тися, злови́тися, пійма́тися) у ла́пи чиї, кому — попадати в залежність до кого-небудь. [2-й чоловік:] Мартин Хандоля горілки не вживав, а як піймався у лапи глитаєві, розпився і звівся нінащо! (Кроп., 1, 1958, 481); Прибира́ти (прибра́ти) до [свої́х] лап кого, що — підкоряти собі кого-, що-небудь. Як квочка курчат збирає під крила, так Василь Семенович прибрав до своїх лап цілий повіт… (Мирний, І, 1949, 208).
2. чого, яка, перен. Гілка хвойного дерева або великий і широкий лист інших рослин. Обважнілі лапи ялин сяяли сніговою позолотою, що перемежалася з голубими тінями (Руд., Остання шабля, 1959, 57); Директор радгоспу.. і вдень сидить у своєму кабінеті при світлі лампи, як Діоген у бочці, бо вікна йому знадвору затуляє зеленими лапами листатий веселий виноград (Гончар, Тронка, 1963. 27).
3. Інструмент, пристрій, вигнутий, розплющений кінець якого служпть для підтримування, зачеплювання чого-небудь або натискування на щось. Колись, у молодості, до вчителювання, він служив колійним обхідником.. Ніхто так ловко не орудував лапою і ключем, як він (Земляк, Гнівний Стратіон. 1960, 56); В хаті, біля лави, на низенькому ослінчику сидів Василь. Між колін тримав шевську лапу, на ній — дірявий Лідин черевик (Мушк., Серце.., 1962, 299); //.Пристрій для надання стійкості або для прикріплення до чого-небудь якоїсь машини і т. ін. Екскаватор уперся обома лапами в землю, тулуб його трохи піднявся, посунувся вперед (Собко, Біле полум’я, 1952, 6).
4. с. г. Робоча частина грунтообробних знарядь. Для проведення борозен на культиваторах кріплять лапи підгортальників із знятими крильцями (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 130); Він усе боявся зачепити їх [листочки] гострою лапою, різонути якого рядка, І не зачепив, і не різонув, а вів трактора, як по струні (Кучер, Трудна любов, 1960, 591).
5. спец. Шип на кінці колоди, який вганяють у відповідну до нього виїмку у другій колоді при скріпленні їх у вінець. З тесаних брусів рубали ріжки в лапу і без лишку, завдяки чому одержували чіткий ріг будинку (Дерев, зодч. Укр., 1949, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 447.