ЛА́СТІВЧИН, а, е. Прикм. до ла́стівка1. Ластівчині крила Розрізають хмари (Воронько, Тепло.., 1959, 125); // Належний ластівці. Ще нижче розкидані були, неначе ластівчині гнізда, хижі, халупи, землянки простого люду (Скл., Святослав, 1959, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 452.