ЛАТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. розм. Те саме, що лата́ти1 1. Пішли наші вгору: в долині ріжуть, а вгорі латаються (Номис, 1864, № 988); — Перекур,— кидає незадоволено шофер.— Лататись будемо (Збан., Переджнив’я, 1955, 48).
2. перен., до кого, фам. Домагатися чиєї-небудь прихильності; підлещуватися. — Годі до мене лататися,— задихаючись, сказав він (Собко, Звич. життя, 1957, 172).
3. Пас. до лата́ти1 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 453.