ЛЕГА́ТО, муз.
1. невідм., с. Перехід від одного звука до іншого без перерви; плавне виконання; протилежне стаккато. Помітно зближує поліські пісні з білоруськими манера виконання давніх протяжних пісень, зокрема підкреслене легато, що моментами переривається віддихом або короткою паузою (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 48).
2. присл. Плавно переходячи від однієї ноти до іншої. [Поліна К.:] І раз, і два, і три, і чотири — не поспішай, легато, легато (Коч., II, 1956, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 460.