ЛЕГКОДУ́Х, а, ч.
1. Позбавлена сили волі, нерішуча, безсила людина; //Легковажна, несерйозна людина. Іван почув правдиву ненависть до тої сороки [панночки], що, здавалося, не мала ніякісінького розуміння про божий світ і про клопоти життя.. — Хотів я допомогти їм, — думав собі Іван. — Але коли се такі легкодухи, то нехай самі собі радять, як зуміють (Фр., III, 1950, 154).
2. Боязка людина. — Так ви, бачу, всі легкодухи, Передо мною так, як мухи (Котл., І, 1952, 93); Але щоб потурати отаким легкодухам та боягузам, за це вже хай вибачають! (Головко, III, 1957, 324).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 465.