ЛЕГКОКРИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який має легкі, швидкі у льоті крила. За чайкою я лину легкокрилою, Морські вітри беруть в обійми нас (Забашта, Квіт.., 1960, 132); Сісти б на приладдя легкокриле й полетіть, де сонечко встає! (Тич., Зростай.., 1960, 55); * У порівн. [Олеся:] І Олесю без Власа сонечко не гріє! І линула б вона до нього щовечора пташкою легкокрилою… (Кроп., II, 1958, 332).
2. перен., поет. Який вільно, легко лине, летить і т. ін. Ранній легкокрилий вітерець із гаю Наче з ним шуткує, наче загравав (Манж., Тв., 1955, 37); Пісня, колись легкокрила, никла від горя заков… Як же вона задзвеніла в час, коли стрілись ми знов! (Сос., Близька далина, 1960, 235); Легкокрила уява молодого артиста давала поштовх для створення яскравих, блискучих малюнків (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954,210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 465.