ЛЕЖЕБО́К, а, ч., розм. Той, хто не любить працювати, багато лежить, спить; ледар, нероба. — Наш цех не потерпить лежебоків (Хижняк, Невгамовна, 1961, 216); Правда чи неправда — жив Дармоїд. І такий лінивий. Лежебок такий (Нех., Казки.., 1958, 34); // Уживається як лайливе слово. [Начальник поліції:] Се тут є пара таких каламутників, я їх вже давно на оці маю. [Дрейсігер:] Егеж, пара блазнів, шибеників, лежебоків, волоцюг (Л. Укр., IV, 1954, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 471.