ЛЕКТУ́РА, и, ж.
1. заст. Посада, заняття лектора-викладача. Я мала охоту більше на лекцію не йти; але хочу пізнати цей тип панночок; хочу довідатися від панни Жолі про її дотеперішню лектуру (У. Кравч., Вибр., 1958, 346).
2. діал. Читання. Господар виймає книжку, і починається лектура… (Коцюб., І, 1955, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 473.