ЛЕ́ЛЕ, виг. Уживається для вираження жалю, нарікання, страху або здивування (часто разом з "ой"). [Голос через вулицю:] Ой, леле, Христя вже пішла, а я ще сиджу (Вас., III, 1960, 176); Макар Іванович.. зазирнув у передпокій.. і охолов. Ой, леле! Офіцер.. (Коцюб., І, 1955, 165); І раптом він — о леле! — у стіні Побачив двері ще якісь чудні (Бажан, II, 1947, 201); // у знач. присудк. сл. Погано кому-небудь, лихо, нещастя з кимось. Леле, лелечко мені! (Номис, 1864, № 9270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 474.