ЛЕНІНГРА́ДЦІ, ів, мн. (одн. ленінгра́дець, дця, ч.; ленінгра́дка, и, ж.). Жителі, уродженці Ленінграда. Час блокади Аліна прожила в місті Леніна.. Змагалася за перемогу, скільки могла, і з гордістю почувала себе ленінградкою (Ю. Янов., II, 1954, 88); Ленінградець, син потомственого путіловця, він мужньо воював проти усяких волохатих, патлатих… Голубих, сизих, жовтих (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 476.