ЛЕПЕХА́, и́, ж., рідко ЛЕ́ПЕХ, у, ч. (Acorus L.). Трав’яниста багаторічна рослина з довгими мечоподібними листками й гострим запахом; аїр. Від ставу, що вправлений у рамці з кучерявих верб, розмальованому лататтям і лепехою — хлюпання весел (Головко, І, 1957, 53); Вітер повіяв від мочарів теплом та запахом сирого лепеху і татарського зілля (Фр., І, 1955, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 478.