ЛИНИ́НА, и, ж. М’ясо лина. Їй так хотілось чогось гарячого, смачного, незвичайного, а дух свіжої линини лоскотав ніздрі, спирав віддих (Коцюб., II, 1955, 22); — Що ти там робиш? — Кригу в сажалці розбиваю, щоб, часом, лини та карасі не задихнулись. — І це діло, — похвалив [чоловік] жінку. — Таки добре мати про запас свою линину (Стельмах, Правда.., 1961, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 486.