ЛИ́ПИНА, и, ж.
1. Липове дерево. У самій гущавині дубрівній, де там липина і горобина, і дуб кучерявий поспліталися вітами зеленими.. — забралась [Катря] аж туди, та й сидить (Вовчок, І, 1955, 194); Галявину оступили вікові дуби, соснина між дубами і липина вигналася, — як усе тягнеться до сонця! (Горд., II, 1959, 59); // Гілка липового дерева. В кожнім кутку [хати] гілляка зелена, на кожнім гвіздочку кленина або липина (Свидн., Люборацькі, 1955, 185).
2. діал. Тріски. — На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили (Кв.-Осн., II, 1956, 247); Потрощити на липину (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 488.