ЛИСНИ́ТИСЯ, и́ться, недок., чим, від чого і без додатка. Те саме, що лисні́ти. Кажуть всі, що у районі Щонайкращі наші коні! Ось вони лисняться, ситі, У веселім табуні (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 76); Обличчя їхні пашать здоров’ям, лисняться від поту (Гончар, І, 1954, 464); [Микита:] Бачиш ондечки сокиру? Дивись, як вона блищить!.. Я одвертаю від неї погляд, а вона ще дужче лисниться перед очима (Кроп., І,1958, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 491.