ЛИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до ли́ти 3. А в Римі свято. Велике свято!..І з собором Іде сам кесар. Перед ним Із бронзи литую статую Самого кесаря несуть (Шевч., II, 1953, 271); Вдалині, на обрії, за смугою лісу, ніби з срібла литі, крейдяні гори (Головко, Літа.., 1956, 175); // Те саме, що проли́тий. Ти, любий друже, заговориш.. про бога, та про море, Або про марне литу кров З людей великими катами (Шевч., II, 1953, 228).
2. у знач. прикм. Вигот. способом лиття (у 3 знач.); вилитий із розплавленої речовини. Тверді сплави поділяються на дві основні групи: литі тверді сплави і металокерамічні (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 48); На помості валялись здоровецькі купи срібних грошей, здорові шматки литого срібла та щирого золота (Н.-Лев., IV, 1956, 36); Важкою, литого скла, попільницею затопила Сахно Гальванеску в тім’я… (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 103); Сухо подзвонюють мідяним листом дуби, ..під ногами вислизають тугі, мов литі, жолуді (Кучер, Прощай.., 1957, 70); // перен., розм. Те саме, що нали́тий 2. Зерно лите, повне, як жолудь (Горл., II, 1959, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 494.