ЛИХА́Ч, а́, ч., розм.
1. Нестримно, нерозсудливо смілива людина. — Даю тобі вірне, непорушне слово: буду витриманий комсомолець, а не лихач! (Ю. Янов., І, 1954, 177).
2. заст. Візник екіпажа з баским конем, а також самий екіпаж з таким конем. Вулиця їхня — содом і гоморра: трамваї, автомобілі, лихачі… (Головко, II, 1957, 591).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 495.