ЛИХОРА́ДКА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що гаря́чка 1. Вона тряслася в лихорадці, її очі блищали, уста були майже зовсім білі і потріскані від гарячки (Фр., І, 1955, 85); — Тільки він утік, я, як опечений, вискочив з-під стола… лихорадка так мене й б’є! (Кв.-Осн., II, 1956, 295); * Образно. Ті руки, що в смертельну лихорадку Повергли світ старий вогнем, свинцем, Свободі на Збручі поклали кладку (Павл., Бистрина, 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 498.