ЛОБО́К1, бка́, ч. Зменш.-пестл. до лоб. Котик її [дочку лисиці] — цок та в лобок, та в мішок, та й знову став грать (Укр.. казки, 1951, 45); — Тебе і в лобок варто поцілувати, — і він приложився своїми гарячими устами до її білого чола (Мирний, III, 1954, 251).
ЛОБО́К2, бка́, ч., анат. Підвищення, горбик на місці зрощення передніх кісток таза.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 536.