ЛОЗИ́НА, и, ж.
1. Одна стеблина лози. Замфір ходить поміж кущами, де тичку очеретяну поправить, де лист зайвий оскубе, де лозину підв’яже (Коцюб., І, 1955, 190); Іван виламав з куща лозину і з колії зігнав безпечну корову (Чорн., Визвол. земля, 1959, 61); — Ну, як можуть бути гарні справи, коли ви працюєте так, що лозиною вас мало ганяти (Собко, Любов, 1935, 63); * Образно. Відразу щось розтяло хмару і мовчки нахваляється на когось огняною лозиною (Вас., І, 1959, 124); * У порівн. Струнка, як тополя, Гнучка, як лозина, Ростеш ти в коханні У батька дитина (Щог., Поезії, 1958, 234).
2. Те саме, що лоза́. А калина з ялиною Та гнучкою лозиною, Мов дівчаточка із гаю Виходжаючи співають (Шевч., II, 1953, 342); На березі росли кущі срібної лозини (Козл., Пов. і опов.., 1949, 79); Вироби з лозини досвідчених майстрів користуються на Вінниччині особливим попитом (Рад. Укр., 25.III 1965, 3); Згадались солов’ї у рідному селі, що заливались цілими ночами в недалекій лозині над річкою (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 541.